Роман Ліни Костенко “Записки українського самашедшего”: зустрічі з автором скасовано, а життя?
Розмірковую над романом Ліни Костенко “Записки українського самашедшего” (Київ: Видавництво Івана Малковича “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“, 2011. – 416 с.).
Знаєте, знаходжу певні паралелі з головним героєм роману, і для мене – як для ІТ-шніка – було б закономірно, якби назва книги була “Записки українського самашедшего блоґера“. Тільки не подумайте, що головний герой “програміст” справді компУтерщик… справа не в тому, хто ховається під маскою головного героя.
Тобто суть роману не в тому, що за прототип взято щоденник – вигаданий, надуманий чи реальний, головне – як там описано події . А написана там “свята правда” тривання і сприйняття розумом та серцем щирого українця в невідворотному хронологічному порядку подій в Україні так званих “нульових років”
І нема чого переписувати історію – вона вже чітко зафіксована в цій книзі!
Раніше я сприймав роман як “депресивний”, тепер бачу це як реальний спротив і виклик суспільству – українській державі “as is”, хоча дійсно: Україна – “країна чудес” (бандитів і запроданців, що “нагорі”).
…. далі йдуть емоції …. пропускаємо.
Висновок 1: мабуть, народ заслуговує на керівників, яких воно собі вибирає. А чи дають нам можливість вибирати ?
Висновок 2: Ліні Костенко – Нобелівську премію з літератури! Так?
Хотілося б знати вашу думку – запрошую до дискусії !
Нічого свіжого Ви не придумали! На привелике щастя Ви не забруднювали інтернет-простір своїми емоціями, а в інформативній частині мушу не погодитися з висновком. Наш народ заслуговує нарешті відкрити очі, він заслуговує на свій “День Гніву”, мусить же він нарешті ПОБАЧИТИ весь абсурд такого життя! Як на мене, то головний меседж Ліни Костенко – досить бути нацією з багатьма “недо-” : тими, хто в пориві запаморочення від успіху не достояв на Майдані, недоросами, недомірками. Мій висновок – досить!!!
Пані Марино Інакомисляча (дозволю собі Вас так називати).
Дайте відповідь мені темному: “В чому воно ?!”
… я дочитаю тоді зможу зробити висновок цілісний.
“Висновок: мабуть, народ заслуговує на керівників, яких воно собі вибирає.”
Може певний прошарок, який за нещасних 80 грн. продався на виборах і заслуговує, а решта? Чому всі мають їх терпіти?
Ви думаєте всі громадяни це “воно”, за виключенням щасливих одиничних випадків, таких, як Віталій Іванович? Мушу погодитися, що”воно” не повстане, “воно” має лише дещицю овечих мізок. А решта? Складає емоції в коробочку, та одного дня, коли в цієї “коробочки” не зможе від переповнення закритися “кришечка” вибухне ще одна, далеко не мирна революція. Не можна вічно терпіти, тому одного дня буде достатньо лише іскорки, щоб розгорілося полум”я. Не кажучи вже про такий факел, як можлива відміна ЄВРО 1212. Влада вже ходить по лезу бритви.
Наберіться терпцю – 2-3 тижні максимум, буде стаття… готується в журнал, потім частинами буде тут. Сьогодні слухав уривки – дуже сподобалося.
Пане Олеже, чи є уже згадана Вами стаття і де її можна прочитати?
http://vn.20minut.ua/news/10191172
От вам приклад реально, як можна “нагнути” владу-суд-ментів – 3 роки боротьби проти корумпованої системи. Виграв суд в системи на її правовому полі.
РЕСПЕКТ І ПОВАГА Віталію Івановичу !
Так висновок не кінцевий, це лише “проміжна” думка, після прочитання 1/3 твору. Зараз дочитую твір, дружина дочитала практично – готує наукову статтю про “абсурд”.
То був крик душі, а що головне в кіно наприклад – воно повинно вести захоплювати тобто викликати резонанс.
В мене записки викликали сильний резонанс – реальний спротив і заклик.
Як каже наш з вами улюблений професор Ярослав Грицак, “виглядає, що все ще попереду” : “Для чого ми це все робимо – створюємо інституції, пишемо книжки, засновуємо університети? Ми маємо відчуття, що все ще попереду. Це ще не кінець. Ми просто створюємо інтелектуальні поля, на які прийдуть інші люди, наші ж діти, які зможуть далі розвивати українську культуру – страшенно мобільну, страшенно привабливу історію. Це очевидно”. Про це і роман. Для цього і роман. Такий своєрідний у своїй своєрідності, такий історичний у своїй історичності.
http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=kNPOSAWXoSE
Кидайте сюди всі знайдені відгуки чи відеопередачі, виступи, що стосуються Ліни Костенко та її нового прозового твору.
Дякую!
http://www.youtube.com/watch?v=bkOkfO8Zaqg&NR=1
http://www.youtube.com/watch?v=kNPOSAWXoSE&feature=player_detailpage
http://sumno.com/literature-review/zapysky-ukrajinskogo-samashedshego-instruktsiji–1/
В Києві
http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/abelgko/a32032
http://vikna.stb.ua/ua/news/2011/2/1/48929/
ще лінки – Поезія Ліни Костенко вийде на диску в авторському виконанні
http://newsru.ua/rest/28jan2011/kostenko.html
http://www.youtube.com/watch?v=vuvAdfJRCOM&feature=uploademail
Харків
Ліна Костенко не приїде до Львова !
http://www.zik.com.ua/ua/news/2011/02/09/271005
http://zaxid.net/newsua/2011/2/9/203036/
Хіба можна було собі таке уявити?!
Львівські трубадури не ховалися за фріками на ФБ і ЖЖ. Вони думали і діяли публічно – як могли. Мали право? Бог і громадськість – їм суддя. Хай би з ними посперечалися патріоти і консерватори, історики і політики, художники і видавці. Присоромили чи повиховували, погодилися чи обурилися. Хай би люди думали і говорили. Читали і сперечалися. Слухали і думали. Обурювалися і мріяли. Обурювалися і діяли. Як у вільній країні. Як у справжньому житті… ЛК могла відмовитися від розпроданої Драми. Але хіба можна було відмовитися від Університету… Це молодь. Це уповання. Це той новий майдан – в розумах, душах, серцях. З цього майдану знову пішли всі. Та от проблема: одні – до письмового столу, інші – за парти і кафедри, а решта?..
Ми всі має право – “мати право”. Нам імплементують думку, що наше слово нічого не варте, можна наприклад підписати договір і не виконати і т.п.
Ось де геноцид нації; “Секс, наркотики, рок-н-рол”
Звукозапис з Кабінету аля “рагулі і Ко”
http://podcaster.org.ua/kabinet/2011/02/поза-очі-записки-українського-самаш/
П.С. Насправді Ліна Василівна ще раніше вирішила не їхати до Львова, вже після того факту, що там почали продавати білети і гроші (як не банально але це головне) мали пустити на якогось там режисера виставу (не поділились це по-перше).
Тому чекала лише на провокацію – і як в рибалці, покльовка – підсік – рибка (в на “утка”).
http://life.pravda.com.ua/columns/2011/02/10/71877/
А я із категорії самашедших, у яких відняли Батьківщину((( Заробітчанка. Тут однозначно вже не потрібна. Але там не прижилась… Моя ненька, моя Батьківщина, здала мене у дитбудинок, ні, радше у бордель..
А роман… У мене не має слів. Я часом плачу, коли його читаю. Пані Ліна-як пророк.
Невже такої України ми хотіли? А сьогодні добили остаточно-по TV сказали,що рівень життя піднімається… БОЖЕ, НЕВЖЕ ВИ ТАМ,У ВР ПОДУРІЛИ?????????? невже вам мало того, що ви обкрадаєте нас, невже треба нас знищити, поставити на коліна, принизити??? Я Ненавиджу вас, ви вкрали у мене мою Батьківщину…
Все це емоції, емоції, емоції…
Але народ дійсно заслуговує на того керівника, на якого заслуговує…
Надіюсь на подальший діалог, пан Олег.
Тут потрібен не діалог а дії. Приїздіть і дійте на Україні !
Не перетворюйтеся на “баняка”, як кажуть про щирих україніців, що живуть в Америці.
Шановна Пані Ліно!
“Записки самашедщого” – неперевершені майстерною побудовою сюжету, багацтвом мови, філософії, щирістю, спостережливістю, громадським запалом.
Це КОБЗАР сьогодення – рівня КОБЗАРЕВІ батька української державності, Тараса Шевченка. Перебуваючи на віддалених із леді Ю, полосах, Ви здатні запалити вольтову дугу пол-через всю Україну. Нехай триглавий дивогляд львівських каварень , Нещасний -Кучерявий-Котик не тішиться, що запаскудив Вашу стежку до простосердечних патріотів-львівя!
Щастя Вам і Божої опіки. Корнелій Петришин
як на мене, “Вирвані сторінки з автобіографії” Матіос – краще за “Записки”. Чесніше, бо відважніше.
http://www.sho.kiev.ua/article/734 Ще одна критика роману Ліни Костенко
Дмитро Дроздовський – сильно написано як підсумок, чому зірвався тур Ліни Костенко.
http://www.dt.ua/newspaper/articles/75344#article
http://zvukraine.lviv.mobi/?p=2071
Ліберальний неоцинізм, або Чому бояться Ліни Костенко?
http://community.livejournal.com/chto_chitat/8204453.html
Відгуки з Росії
Нобелівську – за поезію
ЛІНА КОСТЕНКО ЇДЕ ДО ТЕРНОПОЛЯ – ОТ!
http://te.20minut.ua/news/10194013
Навіть назва у романа символічна: це не тільки паралель з Гоголем, це ствердження: Поки ми будемо САМА по собі ШЕДШИЄ ми завжди будемо вразливими, нас легко ламати по одинці- єднайтемось, всі , всі нації , що живуть на українській землі. Історія має приклади: це і фіни, і прибалти, і навіть грузини. Покращити своє життя- справа нас самих.
Роман просто шедевр! Нічого подібного сучасного не читала.Навіть в назві не тільки паралель з Гоголем, а про САМА кудись ШЕДШИХ, відчувається призив до обєднання всіх народів України(не залежно навіть від віри). бо по одинці вирішити нас легко зламати.Всі проблеми, що піднімає автор роману можливо спільними зусиллями.Герой роману не божевільний, а сам собі шедший-сама велика проблема його і всіх нас. Спаибі і дай Бог здоровя автору.
Ліна Василівна, на мій погляд, дуже вчасно видала цю Книгу. Я читала і плакала: ми ніби й не жили останні 10 років. Саме зараз маємо ті ж проблеми, ті ж негаразди, що й тоді, лише верховні дійові особи помінялися місцями. І той же Гія, і Ю під слідством (тільки з косою), і скорочення, безгрошів”я, безмовство, яничарство… І допоки люди не зрозуміють, що потрібно змінити в першу чергу своє ставлення до себе, до країни і до життя взагалі, ми будемо деградувати. Тільки ми самі дозволяємо собі в кашу плюнути. Отож думайте що і кого вибирати, виживати і мовчати чи ЖИТИ.
В цій книзі тільки ПРАВДА, гірка і дотепна!!!!!!!!!!!Божевільний той, хто цього не зрозумів!
Нова збірка поезії “Мадонна перехресть” http://ridna.ua/p/lina-kostenko-prezentuvala-novu-zbirku-poezij/
“Чим пояснити ажіотаж навколо роману Ліни Костенко “Записки українського самашедшего”?- Ліна Костенко заслужено відома людина, яка вміє говорити правду. Від неї чекають, що авторка чесно скаже, що думає. Спрага правди у суспільстві, стомленому від суцільної брехні й подвійних стандартів, – одна з причин успіху книжки. Проте роман абсолютно непереконливий психологічно. Не вірю, що 35-літній програміст так перейматиметься двійками з української мови в сусідського хлопчика. Не вірю, що розмови про національну ідеологію можуть надати сенсу існуванню. А більше цей персонаж нічого, здається, робити не пробує. Навряд, щоб сучасного читача захопив пафос, натомість ні аналітики, ні психологічного аналізу, ні, вже зовсім просто кажучи, насолоди від тексту я не дошукалася. Фінал роману фальшивий – апофеоз помаранчевої революції, всі герої заговорили українською. Дай Бог, щоб було так, але так не є і бути не могло за жодних обставин. Культурна ситуація не міняється одним-єдиним зусиллям, навіть і хтозна-яким героїчним. За місяць не подолати й не надолужити багато десятиліть занепаду. Потрібна велика, кропітка культуртреґерська, як любив висловлюватися Микола Зеров, праця. . Та й досвід 2004-го сьогодні осмислюється неоднозначно.Письменники не навчають, вони можуть розказати лише про себе. Якби роман Ліни Костенко був сповіддю жінки, що пережила стільки, як пережила вона, мені було б страшенно цікаво. А коли вустами програміста переконують у доволі банальних істинах і проповідують національну й державницьку ідеологію – це розраховано на підлітка. Ажіотаж навколо книжки – підлітковий синдром нашого суспільства, бажання вмить отримати відповіді на всі питання. А так не буває” (Віра Агєєва, літературознавець, м. Київ)
Джерело: Gazeta.ua