Незабутні враження від швидкоплинної карпатської інтриги

Безкраї карпати… джерело натхнення та дикої енергії. Мальовничі краєвиди і відгомін тисячоліть історії, яку витіснив новомодний капіталізм і віднесли у небуття бистрі ріки, залишаючи нам для причастя лиш крихти у нетрях приватних музеїв – єдиних місцях, які бодай на мить наближають уяву до реалій ексцентричного культурного наповнення цієї чарівної місцевості. Тепер тут все розмінюється на проценти по всіх правилах… Навіть суворий місцевий пес своїм виразом морди демонструє своє ставлення до безкоштовно експозуючих Його персону халявщиків.

Також читай в наступному номері газети “Свобода”: “Відпочинок із душею. Незабутня мандрівка у Карпати”.

Більшість вражень, отриманих від кіно у вікні каторжного, душного, зібраного в Одесі на Малій Арнаутській вулиці, автозагу NeoPlan (пропіареного як євро-клас), розбавлено невольним гумором нав’язливої екскурсовода, завдяки якій, ми, неуки, дізнались що насправді живемо на дні моря, наповненого підводними водами, а також множину корисних цифр, без яких історія Карпат – просто сира водичка.Вона нам ґречно пропіарила всі музеї, деякі із яких (наприклад Музей Писанки) відвідали без проблем. В перший по графіку наш приватний музей ми не проходимо по фейс-контролю. Господарі панічно бояться “шахтарів”, мабуть через їх нестійкий стан та гіпотетичну ймовірність неконтрольованих кулачних комунікацій із безцінними надбаннями поколінь.

Підчас коротких зупинок, ми безуспішно намагались дико запастись смаковитим шматом випадкової топографії з яблуками, що уміло обламувалось клаксоном роздратованого водія. У ці моменти нас найкраще би зрозуміло стадо корів, якби його передчасно погнали з пасовиська, ще й у холодний прогнилий хлів, який у нас гордо іменується Готель. Щоправда, не по якості обслуговування, а по тарифу на безмежний спектр “удобств”: специфічно смачне карпатське ранкове молоко і вечірнє какао можна смакувати прямо з крана. А ще, “завоздушені” батареї і латентна пустельна конкуренція на питну воду.
Зірка програми: елітні харчі, які за найдешевшими у світі тарифами, ретельно по молекулах зібрали спеціально для Наших скромних персон. Хоч і до заявлених еліт-харчів чалапати ген за ґоризонт, занедбана місцева їдальня все ж порадувала духовною їжею на ґанку: порція майстер-класу ґалантного спілкування від симпатичної експерта по успішних некулачних комунікаціях таки оживила нашу апріорно-шоковану “удобствами” зграю.

Все ж, як відомо, останні враження запам’ятовуються найбільше. Перше порадував дід-музика (то, типу, місцевий Люсьок Сорокін) своїми музичними зарисовочками під чарівні тони різних інструментів із власної колекції. А ми, знов, щедро порадували його дружину своїм численним поголів’ям, яке вона зґрабно перерахувала на вході. По її “доброзичливому” виразу обличчя, який чимсь схожий на фас вищезгаданого песика (рис.1), можна було зрозуміти, що у разі форс-мажору, кількість голів, яка зможе успішно покинути стіни мороку, таки буде тотожно рівною еквіваленту грошового внеску. Парадокс… на території помешкання “останніх із гоцулів” є “не їхня” недобудова, через яку вони не-по-українськи-сусідському серйозно переймаються.

На десерт подали нам блюдце Сріблястих водоспадів Шешорів.. і одразу ж конфіскували за необхідності подальшого етапування. Тож, особливо хвацькому туристові випала нагода не тільки помити ноги у справжній воді (а не в молоці чи какао) а також отримати парканадцять грам адреналіну, практикуючись у мистецтві паркуру по каменюках… Проте, згідно закону Мерфі, на піку куражу пролунав горезвісний клаксон, і катожних погнали назад в автозаг.

Наступна зупинка… Бабка пропонує сушені білі гриби по 20 гривачків за відро..О..о! А вкінці маршруту – дід, в акурат прозваний мольфаром, вгадує минуле, теперішнє і майбутнє… місцеположення і назву окремого реквізиту в гіпнотично розміщеній купі хламу в його темній буді.

Все ж, не зважаючи на суворий графік і тугі попруги, ми клемцнули звідти добрячий кусень нірвани, що, за словами нашого невтомного Лідера (котрий, за сумісництвом, наш дорогий Хостер і Спамер з великої літери), змусило нас лишити там частинку душі і не повернутись додому в глибі звичного буденного моноліту.

P.S. Зразок буденного моноліту експонується в музеї Писанки. Як видно на рисунку, його філософська суть розкривається шляхом простої візуальної асоціації.

P.P.S. Попередній абзац – жарт… То так, на всякий випадок…