Моєму батькові Назаревичу Богдану Івановичу
8 листопада о 15:50 помер мій батько
Назаревич Богдан Іванович
на 66 році життя…
Читання псалмів сьогодні о 21 годині. Панахида 9 листопада 2011 року о 19 годині. Похорон 10 листопада 2011 року на 11 годину за домашньою адресою. О 15 год поминальна вечеря для родини. Поховання на Микулинецькому кладовищі, будуть автобуси.
РОДИНА НАЗАРЕВИЧІВ ВИСЛОВЛЮЄ ЩИРУ ПОДЯКУ УСІМ ВАМ, ЩО ПІДТРИМАЛИ НАС У ВАЖКУ ГОДИНУ.
ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО НАЗАРЕВИЧА БОГДАНА ІВАНОВИЧА
НАПИШІТЬ У КОМЕНТАРЯХ ,ЯКЩО ВИ ЗНАЛИ БАТЬКА І ВАМ Є ЩО СКАЗАТИ – це буде книга пам’яті, де буде все зафіксовано для нащадків.
Список відтворення складається з 12 відео фрагментів.
Немає ліків від старості, але моєму батькові Богдану Івановичу було лише 65 повних років !?
Все життя пропрацював в ТНТУ на кафедрі “Верстатів та інструментів”, а також начальником науково-дослідноі частини ТНТУ.
Здається, життя нарешті почало налагоджуватися: підростають внуки, два сини стали на ноги і мають свої сім’ї…
Він згас буквально за 2 тижні, згасав з кожним днем, з кожною годиною. Медики сказали, що питання навіть не тижнів, а днів і навіть годин.
Найстрашніше, що ти усвідомлюєш, що тілу вже не можна зарадити нічим, хіба полегшити страждання. Потрібно потурбуватися про вічну душу.
Але потрібно пам’ятати МОМЕНТИ ЖИТТЯ (фото).
Якщо у вас є фото з батьком – вишліть їх на електронну пошту Oleg.Nazarevych@taltek.info, я добавлю до колекції.
Також буду вдячний за світлі спогади про батька – прохання залишати свої дописи , у коментарях до статті …
Коли Христос страждав у Гетсиманському саду, то просив про єдине своїх учнів: “Не спіть, побудьте зі мною!”
Господи, дай мені з душевним спокоєм зустріти все, що принесе мені прийдешній день.
Дай мені цілком віддатися волі Твоїй святій.
В усякий час цього дня в усьому настав і підтримай мене.
Які б я не одержав звістки протягом дня, навчи мене прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все свята воля Твоя.
В усіх словах і справах моїх керуй моїми думками і почуттями.
В усіх несподіваних випадках не дай мені забути, що все послано Тобою.
Навчи мене прямо й розумно поводитися з кожною людиною, нікого не соромлячи й не засмучуючи.
Отче, дай мені сили знести втому прийдешнього дня і всі події сьогодення.
Керуй моєю волею і навчи мене молитися, вірити, надіятися, терпіти, прощати і любити.
Амінь
З молитвою за всіх наших батьків!
ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО
На 66-му році життя відійшов у вічність дорогий чоловік, люблячий батько, турботливий дідусь, золота людина, відповідальний професіонал, оптиміст і сильна духом людина Назаревич Богдан Іванович.
Сьогодні він прощається з дружиною Марією, з якою в любові та злагоді прожив майже 40 років.
Прощається з синами Олегом і Володимиром, невістками Лесею та Маргаритою, внуками Тарасиком і Софійкою;
- сестрою Євгенією та її дітьми Галиною й Богданом із сім’ями,
- із сім’єю Романівих та Назаревичів із Стебника,
- з родиною Лукановських,
- з двоюрідними сестрами та родиною з Грабковець,
- з родиною Багріїв,
- з сім’єю Березовських,
- з родиною Крупів,
- з родиною Грім,
- з родиною Шевців,
- зі сватами Тарасом, Мирославою з родин Коваліа та Репіховських,
- з родиною Сосніцьких,
- з родиною Германів,
- з родиною Гладкевичів,
- з родиною Рудих.
Прощається з найкращими друзями: Богданом Сусуком, Олегом Караванським, Богданом Адрамцем та їхніми сім’ями.
Прощається з усіма одногрупниками групи ТМв-51, якої від був старостою.
Прощається з усіма колегами по роботі Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя:
- ректоратом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя;
– рідною кафедрою “Верстатів та інструментів”, на якій пропрацював понад 35 років і дбав про розвиток матеріально-технічної та навчально-методичної бази університету, віддав свої помисли і серце служінню університету;
– “Науково-дослідною частиною”, яку очолив із самого початку від її заснування, де проявив себе висококваліфікованим працівником, зробив вагомий внесок у наукову діяльність навчального закладу.
– Прощається з теперішніми та колишніми студентами та друзями своїх дітей.
- з близькими та дальніми сусідами й з усіма людьми, які його знали і яких він знав.
краще одразу не тільки нефролога, але і лікаря, який в гемодіалізі практикує..в обласній наприклад у Львові…маю 10 років стажу з мамою..відмовили нирки і 7 років підтримки…тут від лікаря вже мало що залежить…поки не відмовили, робити треба щось і то пошвидше…
Поклали в обласну в нефрологію. Все складно, бо був інфаркт 5 років тому, мудьтіорганна недостача.
Забрали батька додому, нехай краще в дома ніж в лікарні.
Лікарі сказали що тут питання днів і годин, про тижні мова не йде.
Щиро співчуваю моєму другу Олегу і всій його родині.
Пішов з життя його батько, мій колега по роботі і товариш по інтересах,
Людина з сильним характером і Великою душею…. Вічна йому пам’ять.
Прийміть найщиріші
співчуття. Дуже добре пам’ятаю твого батька зі студентських років
життя… Один з найпозитивніших викладачів ТНТУ.
Співчуваємо, Олег, сумуємо разом із вами…
Нехай Господь упокоїть батька твого душу…
Втрачати батьків завжди важко – з їхнім відходом ми перестаємо бути дітьми…
Душевних сил усім вам, нехай тепер Батько з небес допомагає бути добрими вам і вашим діткам…
Співчуваю…кріпіться.
Життя – це наш обов’язок, смерть – наше право.
Прийміть мої співчуття. Дуже важко прощатися навіки з батьком, особливо, коли це така позитивна, добра, чуйна, доброзичлива, товариська і мужня людина, яка завжди ішла в ногу з часом, була відкрита до нового. Вічна йому пам’ять.
Oleh, spivchuvajemo i sumujemo razom z Vamy i Vashoju rodynoju.
Nazarevychi z Chicago
співчуваю, друже. не знав твого батька, але знаю який ти – хорошу людину могла виховати тільки інша хороша людина
Прийміть співчуття.
Дорогий Олеже,
Висловлюємо щирі співчуття Тобі і Твоїм рідними у зв”язку з непоправною
втратою – смертю батька.
Богдан Іванович багато зробив для організації науково-дослідної роботи в
нашому університеті, очолюючи з самого початку заснування і до останнього дня
науково-дослідний сектор, а потім науково-дослідну частину університету.
Неоцінений його вклад в становлення і розвиток кафедри верстатів та
інструментів, зміцнення її матеріально-технічної та навчально-методичної бази.
Майже 40-років Твій батько віддавав свої помисли і серце служінню
університету, його завжди вирізняв професіоналізм, почуття обов”язку,
людяність і щирість у відносинах з колегами по роботі і друзями, незмінний
оптимізм…
З глибоким сумом,
П.В.Ясній
Є різні люди, у них різні обличчя, характери, погляди, переконання. Одні живуть і проминають непомітно, інші наповнюють собою всесвіт, а коли приходить їх “час”, то йдуть, залишивши після себе світлу пам”ять… Коли згадую нашого тата, посміхаюсь…, посміхаюсь і плачу… Він був стоїком, він нікому не доводив того, що є сильним, розумним, достойним, високоморальним, порядним, щирим, терпеливим. Дивлячись на нього, зустрівшись із його теплим поглядом, все було зрозуміло без слів. Його образ був дуже самодостатнім, фізична слабкість не викликала жалю, а лише захоплення, адже він умів боротися, він хотів жити, він так любив весь світ, обожнював нас…
“Життя – це складна штука”, – досі чую його голос. А й справді, складна… Ми поспішаємо, нас поглинає суєта, ми забуваємо спинитись і сказати одне одному те, що у нас на серці, ми любимо і мовчимо, ми вдячні, та чомусь не дякуємо, ми цінуємо і не виявляємо того. Ми такі неуважні, такі простаки…
Сльози скорботи і жалю, добрий спомин про нашого оптиміста злилися зі мною воєдино…
Життя таки складна штука. Так важко повірити, що воно колись скінчиться і для нас….
Сенека писав “Жизнь, как пьеса в театре: важно не то, сколько она длится, а насколько хорошо сыграна”. Богдан Іванович – прекрасна, добра, мужня Людина яка прожила справжнє, повне життя і залишила після себе добрий слід і спогади. Деканат МТФ і моя сім’я щиро сумуємо і співчуваємо тобі і твоїй родині, Олеже. Нехай твій батько спочиває з Богом і вічна йому пам”ять.
Спішімо любити люди так швидко відходять
Лишаться по них черевики глуха телефонна рурка
Тільки щось неважливе тягнеться наче корова
Найважливіше так поспішає що робиться раптом
Потім тиша нормальна нестерпною зовсім
Мов чистота що зродилася з розпачу просто
Коли згадуємо когось залишившись без нього
Ми любимо завжди замало і завжди запізно…
Я. Твардовсьий
Сьогодні відбулася поминальна служба 9-го дня за Богданом Івановичем.
Клуб скорби і печалі не дав мені сказати слова пам’яті про Богдана Івановича. При перших словах звологли очі….. Відвідини цвинтару і його фото на могилі у думках повернули його до нас, не хотілось вірити, що Його нема з нами…
Кожна людина, мимоволі, на рівні підсвідомості обирає свій життєвий шлях. Я не знаю як і коли це відбувається: до народження, відразу після народження….. не знаю, але важливо як вона йде цим шляхом. Багато з нас відмовляються від своєї дороги, переходять на іншу, шукають когось, хто б провів по цьому шляху, йдуть за іншим чи замість іншого….. але не своїм шляхом.
Богдан Іванович гідно пройшов свою путь. Сумлінно працював, вмів відпочивати, мав свої захоплення і звісно свою “ізюминку”.
Я ніколи не чув слів розпачу чи страждання з його уст. Ми завжди мали бесіду про краще, цікавіше, нове, можливе і неможливе. Він відкрито ділився своїм досвідом і приймав думки інших.
Він завжди шукав спосіб пройти Свій шлях. Не шукав винних, завжди мав свою думку, можливо відмінну від інших, але свою. Його слова могли бути вразливі, але не злі. Кожного року Він зростав і мужнів сам та допомагав це зробити іншим, хто потребував його підтримки чи поради. Дуже багатьом речам я навчився у Нього і перейняв його досвід завдяки Його титанічній праці над Собою. Він Жив і боровся за життя….
Вся моя родина либоко сумує за Богданом Івановичем і молиться за його безсмерту душу. Спдіваємося, що в цьому житі Вона достатньо змужніла і окріпла, щоб знову повернутись до Нас і пройти легкий та щасливий життєвий шлях і дай Боже їй втілитися у цю прекрасну родину щоб, можливо, зустріти вмайбутньому когось з тих людей, які оплакували ЇЇ сьогодні.