ЄвроРеволюція чи ЄвроЕволюція “моральної” більшості ?
Не можливо не відреагувати на таку значну подію в політичному житті України, як “Євромайдан-2013”.
Інтерв’ю Ярослава Грицака викликало запитання: “ЄвроРеволюція чи ЄвроЕволюція “моральної” більшості ?”
Чи Україна має достатню енергію “моральної” більшості, щоб вирватися від Росії і сформувати Європейський вектор ?
- Чи вистачить молоді ентузіазму, а головне, потужності ?!
- “Єгипетська модель” із залученням соц. мереж – не ефективна для України ?
- Потрібен ще третій компонент – якби знати що саме…
Зрештою не писав би, якщо б не вірив що Україні таки вдасться.
Також рекомендую послухати лекцію Ярослава Грицака “Чому українці європейці ?”.
P.S. А чи не будемо ми в Європі у класі країн С2, як потяг “Інтерсіті” (Тернопіль-Київ) – зекономив 1 годину до Києва, але в “сидячому положенні” 6 годин, і не має альтернатив, квитки на інші потяги свідомо “заблоковано” у продажі для простих смертних, а клас С1 – перевищує купе в два рази по вартості…
http://vk.com/feed?w=wall-49668595_1759
Опозиція повинна визнати, що в Україні з’явилася нова політична сила – яку представляє студентство. Про це сьогодні в ефірі Радіо Свобода зауважив історик Ярослав Грицак.
Зі слів Грицака, «це важлива якісна зміна в Україні», виросло «покоління, яке умовно кажучи рикнуло, подало голос», «питання в тому, як тепер той голос оформиться і артикулюється».
Грицак переконаний, що теперішня опозиція не має впливу на молодь, що вийшла на Майдани.
Я думаю ентузіазму вистарчить. Просто всім надоїло те що було. Завжди говорили в кулачок.
Соц мережі – дійсно в даному випадку чи не єдине ефективне джерело інформації. Але потрібно ще задіювати і телебачення або хоча б друковані звернення писати і поширювати їх як листівки. ПР не гребує цим і в кожну поштову скриньку кладе такі писульки. А пенсіонери читають. Вони , можливо, не вийдуть на майдан, але їх підтримка теж дуже багато значить – то наші бабусі і дідусі (чи матері і батьки) для яких ІТ технології – щось не надто звичне.
Третє – треба не погоджуватися на півміри. Як це було в 1990 році. Тоді студенти також почали, а старші втратили той шанс. Необхідно іти до кінця. Нехай цивілізовано (без насильства – дай Бог щоб те що було більше не повторювалося) хоч і тривало. Але дотискати. І в цьому якраз потрібна підтримка для молоді. Щоб не розчарувалися.
На П.С. – мова не іде вже тільки за Європу. Мова іде за правову країну в якій можна жити. Те що діється зараз – це вже не євромайдан з прагненням в Європу, це – бажання жити без страху з розумінням того, що тебе чекає в майбутньому тут на Україні, а не десь у невідомих краях.