Екскурсія у Меджибіж та Вінницю (музей Пирогова і фонтани Рошен)

Кожне місто залишає у нашій пам’яті особливі спогади, вимальовує веселкові враження, передає невловимі ноти, невимовні звуки, мережить різнобарвні помисли.

Відмикаю дверцята пам’яті… А там – мозаїка України: Львів, Чигирин, Коломия, Канів, Чернівці, Мукачево, Холодний Яр, Луцьк, Косів, Верховина, Хотин, Дубно, Кам’янець-Подільський, Острог, Збараж, Вінниця…

Львів! Вдихаю аромат духмяної кави, схоплюю малиновий передзвін. Там хмари цілуються з величними банями… Там Христос, схилившись над каплицею, споглядає і плаче… Там Леви вдають, що дрімають, а вони стережуть кам’яниці з легендами про чорного принца, дивну паню, Михайла, Юра…

Дія друга. Спогади відносять у Чернівці. Що там? «Червона рута», «Водограй», «Два перстені», вилизані до блиску бруківки, ошатні клумби, куранти, химерний університет із вишиваним різними кольорами дахом. Це місто у моєму світі називається Сурмачем, що засинає в обіймах жовтої осені.

Далі – Мукачево! Бадьорий настрій, розкіш, іграшкові будиночки і… вино, солодко-терпке, біле, рожеве, червоне, молоде… Це місто-панна ХV віку.

Відкидаю фіранку… Луцьк… Лицарським мостом, по галереї, що рипить, як старенька бабуся, ступають різні люди: литовці, чехи, поляки, австрійці, росіяни, українці… Тут нема ні запаху, ні пороху, лише звуки органу нагадують про минувшину. Луцьк подібний на буйвола…

Неймовірна Умань разом із лебедями обіймає мандрівників. Канів тужить разом із Тарасом. Тільки там такий могутній Дніпро. Лише на Чернечій горі – невимовий спокій. Це тиша з іншого світу, її вселяє Тарас. Він пантрує свій Дніпро, Чигирин, Суботів. А Холодний Яр!!! Це інша планета з тисячолітнім дубом, з яблуневим скорботним садом…

У Колодяжному Мавка хпає за руки, Леся, відкинувши на ліжко гіпюрові рукавички сумовито сперлась на фортепіано. Вона мовчить, споглядає спокій, дихає любов’ю до Сергія.

Оооооооооо! Ми у Тараканові. Мальовничий форт – монстр, що здатен пережувати і виплюнути будь-кого!

Захотілося легкості? Їдьмо до Коломиї. Там писанки, церкви, що купаються в блакиті небесних барв. Там Довбуш, весільний коровай, музика…, на жаль, не коломийка. Місто-ласка… А Верховина!!! Хитра й весела… Манить і втікає… Дарує й забирає. Верховина – така собі білка (як са Кумлик).

Хотин! Заплющую очі… Тихий, спокійний Дністер і неприступність, велич фортеці. Краса і страх. Мабуть, це місто-рись…

Кам’янецьк-Подільський довгим і широким мостом, мальовничими скелями нашіптує про невизначеність, непевність. Сутінки… Дощ… Невиразність мармурової пишності. Місто-лисиця, а може, вовчиця?

Дубно – це казка!

Острог віє запахом старовинних книг, величчю, мудрістю, що просочила повітря. Зворушливість і тепло. Відкритість і щирість із присмаком смутку в кареті… Острог – білий ведмідь…

Збараж – це ґлянц, манірність. Де захована історія? Може, Збаразькі розкритикують сучасну освіту, щось вимовить Мазепа? А може, Хмельницький змінить рух, може, Вишневецький забуде свої плани? Змій поселився у Збаражі…

Знову відкриваються куліси! Так-так… Є міста, які кличуть до себе, є краї, що відштовхують. Бувають землі, котрі вселяють байдужість або мрійливість, ностальгію або відчай. Бувають й такі, що змушують діяти, допомагають збагнути сутність власного призначення. Такою є Вінниця. Як неочікувано! Як несподівано гарно! Переконана – це місто титанів. Тут велич дихає хвоєю, вилискує на коралях калини і гліду, торкається багряного листя. У Вінниці силу духу відчутно у кожій околиці, у кожному подиху. Мабуть, кожному з нас важливо перебувати поряд із авторитетними людьми, які власним прикладом допомагають утвердитись у власному виборі. Історія життя  вінничанина Миколи Пирогова, яка відкрилась у музеї-садибі великого хірурга, спонукає до дій, вселяє трішки більше сили, віри у власні можливості, підштовхує ставати наполегливішими, сильнішими, витривалішими, гуманнішими. Більше того, виникає переконання – виконувати власне призначення – справа вкрай необхідна, яка вимагає докладати максимум зусиль до таланту, даного з небес.

19 жовтня 2013 року – час дивного поєднання минулого і сьогодення. Саме ВЧИНКИ стали об’єднувальним елементом двох різнопластових відтинків. Давно-давно, талановитий медик ішов у ногу з часом, реагував на його вимоги: навчав, аналізував, лікував, оперував, досліджував, писав, заповідав, вірив, любив. Наші сучасники реалізували інші потреби суспільства, задовільнивши не лише бажання мати хліб й видовища, а й наповнивши  глибинним змістовним феєричне шоу. Перехоплювало подих від можливості в унісон із фонтанами гортати сторінки нашої історії, впізнавати себе, сміятися і плакати, творити щасливу казу. Виступи артистів, політиків, крнцерт відкрили європейське обличчя України, довели світову неповторність нашої нації.

Вінниччина довела – той, хто свій дар, уміння, час, емоції, любов проектує на світ, увійде золотими кроками в історію.

Подорожуйте друзі – бо це прекрасно !