Із Днем Освітянина!

МОЛИТВА ПЕРЕВТОМЛЕНОГО ПЕДАГОГА [1]

Боже, як тихо… Ця тиша потрібна мені як повітря. Що старшим я стаю, то більше мене втомлює галас. Кажуть, це нормально − потреба в тиші з’являється в людини з віком. І тому я злякано дивлюся у майбутнє, бо ж мені ще упродовж багатьох років доведеться жити у студентському галасі, криках, вируванні емоцій...

Черговий вечір сиджу, перевіряючи конспекти (лабораторки) студентів. І знову більшість з них написала нісенітниці. Часом дивуєшся, як на одній сторінці можна зробити стільки помилок… Але вони ще діти. Вони щойно вчаться. І ні­коли не буде так, що відразу всі і всього навчаться. Це ж очевидно. Однак, коли я втомлений, це мене дратує.

У мені не залишилося майже нічого з того роман­тичного ідеаліста, яким я був колись, коли прагнув «не­сти світло знань у світ». Тоді я навіть не усвідомлював, наскільки важким буде цей шматок хліба.

Кожного вечора я відчуваю, що мої нерви напруже­ні до краю. Кожного вечора я розчаровано констатую, що сьогодні у мене препоганий настрій після чергової безуспішної сутички з зухвалістю та глупотою. Кожного вечора я боюся, чи до ранку мої голосові зв’язки бодай трохи відпочинуть, бо на сьогоднішніх парах я ледь не охрип.

Так-так, до завтра, бо завтра все почнеться спочат­ку: нерви, перекрикування студентів, менш чи більш вдала боротьба з гіперактивністю, зухвалістю, лінивством, неуважністю…

Господи, прошу Тебе, додай мені оптимізму. І ще трохи того ентузіязму, який був у мене колись. І ще не дай мені забути, що, попри всі відмінності, в їхньому віці я був таким же. А ще додай мені, Господи, мудрости, щоб я вмів реагувати рішуче, але без грубощів. Щоб я вмів бути послідовним, але не перетворився у «зашкарублого ментора».

І ще хочу просити Тебе, Господи, аби я не шукав легких успіхів у моїй викладацькій праці. Бо в цій про­фесії вони приходять поволі, окружними шляхами. Часто буває так, що Вчитель випадково дізнається про те, що його Учень виріс доброю, мудрою та шляхетною людиною.

А я хочу побачити ефекти відразу, сьогодні ж − і поводжуся так, ніби складаю ноутбук, а не працюю ви­хователем.

Вчителю мій! Допоможи мені бути справжнім фа­хівцем своєї справи. Допоможи мені бути справжнім Учителем для тих, кого я завтра знову навчатиму.