Враження про ексурсію в Чернівці
Навіть у прохолодний день мандрівка може перетворитися на веселу пригоду, якщо взяти в дорогу добрих приятелів, гарний настрій і…термос із запашним гарячим чаєм :). Саме так було і минулої неділі, коли викладачі та студенти Тернопільського національного технічного університету разом з друзями вирушили до Чернівців. Веселе товариство не злякало навіть те, що довелося вставати удосвіта, аби встигнути побачити все заплановане.
І от перша зупинка – Заліщики. Давній парк зустрів тишею і ґречно розстелив доріжки із жовтого листя, запрошуючи до Дністра – сонного, як і ми… А далі були Чернівці – трішки магічні в обіймах туману.
Згодом туман розсіявся, але неповторний шарм, яким сповнене це місто, залишився. Чарували затишні вулички, величні храми, кав’ярні та магазинчики… І, звісно, велична резиденція Буковинських митрополитів.
Нині тут розташовані центральні корпуси Чернівецького національного університету.
Залишиться у пам’яті і дім, де творилися пісні… Зовні це непримітна будівля на вулиці Маяковського, але саме тут жив талановитий український композитор Володимир Івасюк. Майже 20 років у чотирикімнатному помешканні діє меморіальний музей автора знаменитої “Червоної рути”. Цю пісню, слова якої знайомі з дитинства, ми наспівували в музеї, прислухаючись до голосу Володимира Івасюка на старій платівці…
Співали і згодом, коли поверталися додому… Та, виявилося, наша мандрівка ще не завершувалася.
На кордоні Тернопільської та Чернівецької областей, біля села Хрещатик, автобус повернув на ґрунтову дорогу і привіз нас на вершину пагорба, до будівель давнього монастиря. До речі, неподалік є джерело з мінеральною водою, а на схилах облаштована крижана купіль. Скупавшись у ній, кажуть, можна позбутися недуг та інших негараздів.
Втомлені, але щасливі, повернулися до Тернополя. Поспішаючи зранку на навчання і на роботу, мабуть, більшість з нас поверталися думками у вчорашній день. Адже там була справжня осінь – із пахучим повітрям, яскравими барвами й невимовною радістю мандрів…
