Відгомін рідної землі, або Як ми мандрували на Схід (Меджибіж-Вінниця)

19 жовтня 2013 року відбулася наша екскурсійна мандрівка за маршрутом Тернопіль –Меджибіж – Вінниця – Тернопіль.

Першою зупинкою було старовинне смт. Меджибіж за 25 км від Хмельницького. Історична пам’ятка «Меджибізький замок»,  який мав велике оборонне значення, виконана в ренесансному стилі  XVІ ст.  Фортецю омиває славна річка Південний Буг, витоки якої – на території Хмельницької області. Мури фортеці сьогодні дуже зруйновані і потребують реконструкції, зате справжньою окрасою комплексу є церква Святого Миколая (Замкова церква), розташована у самому осерді фортеці, а також музейні комплекси.

Особливо мене вразив Музей Голодомору. Він зовсім інакший, аніж ті, котрі я бачила раніше: все виконано дуже витримано, кожному етапу тих злощасних подій нашої історії присвячений свій виставковий куточок.

Помилуватися панорамою краю можна було на оглядовому майданчику, який знаходиться в одній із веж і до якого ведуть стрімкі багатоярусні дерев’яні сходи.

Зупинялися ми на обід біля «Оленів». Перекусивши, пішли знайомитися з довколишньою місцевістю. Тут вздовж Літинської траси розташований найбільший сувенірний ринок Вінницької області. Настільки красиво все продумано, що так і хочеться сфотографуватися біля кожного з експонатів, особливо серед численних витворів садової архітектури та ландшафтного дизайну. Будете проїжджати повз – неодмінно відвідайте. Придбати можна сувеніри на будь-який смак, око зачарують також вишиванки, вироби з глини, ткацтва, лозоплетіння і дерева.

Далі наша мандрівка тривала теренами вже Вінницької області. Повноводна, розлога ріка Південний Буг зачаровувала, дарувала мальовничі пейзажі золотої осені.

І ось наступна наша зупинка – Національний музей-садиба М. Пирогова, геніального лікаря-хірурга. І тут прикрість – всюди, виявляється, довжелезні черги!… але чекання варте того на те, щоб побувати в музеї. Переглянувши експонати, вислухавши працівницю музею, розумієш усю велич Людини. Людини, про яку потрібно розказувати всім і пишатися, що саме вона працювала не покладаючи рук на нашій рідній землі. Скільки врятованих людських доль, десятки наукових праць – це заслуговує поваги від нащадків! Вагомим внеском у медицину свого часу став виданий Пироговим перший атлас топографічної анатомії людини, який ще досі використовують у навчанні студенти медичних університетів. Пом’янути цю самовіддану і жертовну людину приїхали в церкву-некрополь, де знаходиться упочивальня Миколи Івановича. Тут і досі знаходиться забальзамоване тіло відомого хірурга.

Опісля відвідин музею-садиби ми рушили за 8 км від обласного центру Вінниці – до смт. Стрижавка. Тут знаходиться Ставка Гітлера «Вервольф» (нім. Wehrwolf — «озброєний вовк» або «вовк-захисник»), що з нею дотепер пов’язані численні таємниці. За словами екскурсовода пана Олега, тут Адольф Гітлер був тричі, загальна тривалість його перебування в бункерах склала 138 днів. Що цікаво, вважають, що до бункерів була прокладена підземна залізниця і на території ставки був басейн. Після відступу фашистів цей секретний об’єкт було знищено, щоб, як стверджують німецькі історики, «комуністи не глумилися над чужою власністю». Сьогодні цей об’єкт нічим особливо не вражає, оскільки, крім кількох інформаційних стендів із документальними світлинами, схемами та історичними даними, залишилися лише рештки бетонних бункерів. І якби не сліди арматури, можна було б подумати, що то звичайні, природою створені, брили.

Коли настав вечір, ми нарешті потрапили  до Вінниці. Наша зупинка – біля єдиного в обласному центрі храму УГКЦ (що для нас, тернополян, може здаватися трішки дивним).  Оголошують три години вільного часу. Авжеж, першою хотілося побачити набережну Південного Бугу – місце, де знаходяться добре відомі фонтани Roshen! Оскільки цього дня було урочисте закриття фонтанів і святковий концерт, то купа народу таки заважала нашій прогулянці. Тому й виникло велике бажання побувати ще у фірмовому магазині Roshen, де, за словами перехожих, «рухомі вітрини» та «різноманіття солодощів». Звісно, ми подалися туди, де великі літери «Roshen» вабили до себе туристів і мешканців міста. Однак виявилося, що це лише завод, а магазин знаходиться зовсім в іншому кінці! …ех!!!

Тож ми залишилися на концерт, зайнявши собі щонайзручніше місце для споглядання лазерного шоу. На жаль, серед анонсованих гуртів половина не приїхала, а проте «Мотролу» і Джамалу ми почули! І ось нарешті розпочався зворотній відлік. Вся увага присутніх була прикута до води: захоплююче дійство, різнокольорові барви зачаровували. Вечірнє шоу зі синхронізованою музикою, справжні українські різножанрові мотиви. Клас!

Та ось годинник показує 22 годину, час бігти до автобуса і повертатися додому…

Хочу подякувати організаторам екскурсійної мандрівки Олегу Богдановичу та Лесі Тарасівні, екскурсоводу Олегу, двом водіям, які люб’язно чекали, поки дехто запізнювався (на майбутнє будьмо пунктуальними), викладачам, студентам та друзям, які своєю присутністю створювали приємну атмосферу подорожі, незважаючи на досить таки прохолодну погоду.

Наталя Чура, випускниця ФІС

One thought on “Відгомін рідної землі, або Як ми мандрували на Схід (Меджибіж-Вінниця)

Залишити відповідь до Наталя Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.